|
|
ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ
І ПРАВА ім. В.М. КОРЕЦЬКОГО
НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ
ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ПИТАННЯ
АГРАРНОЇ РЕФОРМИ В УКРАЇНІ
Київ - 2003
|
УДК 349.422
ББК X 626.5
С 88
Рекомендовано до друку
Вченою радою Інституту держави і права
ім. В.М.Корецького НАН України
(протокол № 7 від 24 червня 2003 р.)
Рецензенти:
В.З. Янчук, академік АПрН України, доктор юридичних наук,
професор;
Н.Р. Малшиева, член-кореспондент АПрН України, доктор
юридичних наук
Організаційно-правові питання аграрної реформи в Україні: Монографія
/ Кол. авторів. За ред. В.І. Семчика. - К.: Інститут держави і права ім.
В.М. Корецького НАН України, 2003. - 280 с.
ISВN 966-02-3095-8
Розглядаються правові питання аграрної політики,
аграрної і земельної реформ в Україні, роздержавлення аграрної економіки,
приватизації державного майна і землі, трансформації колгоспної власності
у власність колективних сільськогосподарських підприємств, а останніх
- у власність фермерських господарств, сільськогосподарських виробничих
та обслуговуючих кооперативів, інших приватних форм сільськогосподарського
виробництва. Висвітлюються правові питання паювання землі колективних
сільськогосподарських підприємств, оренди земельних ділянок, а також питання
організації та діяльності сільськогосподарських товаровиробників в умовах
ринкової економіки, кооперації, інвестиційних і договірних відносин, протидії
злочинності в АПК.
Для викладачів і студентів вищих юридичних
і сільськогосподарських закладів освіти, працівників органів виконавчої
влади і місцевого самоврядування, сільського господарства, усіх, хто цікавиться
проблемами аграрної реформи в Україні.
Колектив авторів:
Семчик В.І., доктор юридичних наук, член-кореспондент
НАН України, академік АПрН України — передмова, розділ 1, післямова
Кулинич П.Ф., кандидат юридичних наук — розділ 2
Погрібний О.О., доктор юридичних наук, член-кореспондент
АПрН України, професор;
Пащенко О.М., кандидат юридичних наук — розділ 3
Проценко Т.П., кандидат юридичних наук — розділ 4
Сонюк В.А., науковий співробітник — розділ 5
Поліводський О.А., кандидат юридичних наук — розділ 6
Берлач А.І., доктор юридичних наук, професор — розділ
7
ISВN 966-02-3095-8
ББК X 626.5
© Колектив авторів, 2003
Курс на проведення економічної, у тому числі аграрної і земельної реформ,
був проголошений у законах "Про економічну самостійність Української РСР"
(1990), "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового
комплексу в народному господарстві" (1990, 1992), "Про сільськогосподарську
кооперацію" (1997), в Земельному кодексі України (1990, 1992, 2001) та
інших актах законодавства. Право приватної власності громадян і юридичних
осіб, комунальної і державної власності на землю, майно, результати інтелектуальної,
творчої діяльності закріплено в Конституції України.
З метою реалізації концептуальних засад
аграрної і земельної реформ було прийнято низку законів України, постанов
Верховної Ради України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів
України.
До прийняття Конституції України законами
визнавалась приватна, колективна і державна форми власності. При цьому
державна власність поділялася на загальнодержавну і комунальну власності.
Конституцією України колективна власність не закріплена, а власність громадян
і юридичних осіб у теорії цивільного права і літературі, окремих законодавчих
актах нині розглядається як приватна власність. Не вживається термін "загальнодержавна
власність", а "державна", "комунальна" власність розглядаються як однопорядкові,
рівноправні форми власності. Одночасно Господарський кодекс України передбачає
можливість створення підприємств на колективній власності.
У законах із питань економіки, сільського
господарства і землі закладені концептуальні засади аграрної політики,
аграрної і земельної реформ, зокрема роздержавлення економіки, а також
приватизації державного майна і землі, відродження особистих селянських
і фермерських господарств як найпоширеніших у світі видів приватних сільськогосподарських
підприємств, а також сільськогосподарських виробничих та обслуговуючих
кооперативів, захисту прав вітчизняного сільськогосподарського товаровиробника,
перебудови форм державного управління АПК в умовах ринкової економіки,
державного регулювання аграрних і земельних відносин.
Основне завдання аграрної і земельної реформ
полягало в тому, щоб перевести радянську планово-регулюючу економіку на
ринкову, адміністративно-командні методи державного управління замінити
організаційно-функціональними методами регулювання суспільних відносин,
які застосовуються в ринковій економіці.
У процесі аграрної реформи колгоспи і більшість
радгоспів були реорганізовані в колективні сільськогосподарські підприємства
(КСП). У цих підприємствах було проведено паювання майна, колективних
земель із визначенням кожному членові КСП умовної частки (паю) землі у
вартісному виразі і кадастрових гектарах без виділення цих часток у натурі
(на місцевості).
Оскільки КСП не стали ефективними і рентабельними
підприємствами, вони протягом 2000-2002 рр. були ліквідовані або реорганізовані
в інші форми приватного господарювання, зокрема в сільськогосподарські
кооперативи і господарські товариства.
В процесі аграрної і земельної реформ мали
місце як позитивні результати, так і прорахунки. До позитивних необхідно
віднести злам радянської системи аграрного виробництва, переведення його
на приватні форми господарювання. Оскільки Україна зробила європейський
вибір і в майбутньому планує вступити до світової організації торгівлі
та Європейського Союзу, то без приватизації аграрного сектору економіки
цього досягнути було б неможливо. Таким шляхом йде і Російська Федерація.
До негативних сторін реформування можна
віднести непослідовність і гальмування реформ, неоднозначне ставлення
до вибору організаційних форм господарювання приватного типу. В перші
роки державні органи заохочували відродження селянських (фермерських)
господарств, а надалі чомусь послабили до них увагу і стали орієнтуватися
на приватні сільськогосподарські підприємства. Однак фермерські господарства
як справжні приватні підприємства ділити на дві відокремлені форми господарювання
некоректно і недоцільно. Як засвідчила практика, до приватних стали належати
підприємства, створені колишніми керівниками КСП, які довели до збитковості
більшу кількість підприємств і не стали справжніми організаторами сільськогосподарського
виробництва в ринкових умовах. У процесі реалізації аграрної політики
і проведення реформ вони у деяких випадках не забезпечили дотримання рекомендованих
методик приватизації майна і землі, демократичних процедур справедливого
розподілу колективної власності. Внаслідок цього у деяких підприємствах
були порушені права членів КСП, що й досі породжує конфліктні ситуації.
Ці та інші питання є предметом дослідження
науково-дослідної теми "Організаційно-правові проблеми забезпечення розвитку
АПК України", яка розроблялась у відділі правових проблем аграрного, земельного
та екологічного права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН
України. В дослідженні окремих аспектів теми брали участь науковці Одеської
національної юридичної академії та Національної академії внутрішніх справ
України.
У монографії узагальнено результати наукового
дослідження. Так, у розділі "Правові аспекти аграрної політики" із використанням
здобутків аграрної економічної науки розкриваються зміст аграрної політики
України, порядок її формування і реалізації. В узагальнюючому вигляді
аграрна політика розглядається як наука державного управління в аграрній
сфері, яка охоплює як загальноекономічні і правові наукові досягнення,
так і особливості аграрної науки, зокрема аграрної економічної науки,
а також науки аграрного і земельного права. Аграрна політика в Україні
відображає ці наукові досягнення як такі, що сприймаються органами державної
і виконавчої влади і впроваджуються у формах і методах, властивих для
кожної з гілок влади.
Виходячи з основоположних аспектів аграрної
політики, в монографії розглядаються правові проблеми земельної реформи
і правового забезпечення роздержавлення аграрної економіки і приватизації
в АПК, становлення приватного сектору в сільському господарстві. В окремому
розділі досліджуються правові засади становлення і розвитку сільськогосподарської
кооперації в Україні в умовах аграрної реформи. Автори обґрунтовують,
що сільськогосподарські виробничі кооперативи поряд із фермерськими господарствами
в умовах України є найбільш ефективними і доцільними формами господарювання.
Спеціальний розділ присвячено висвітленню питань державно-правового регулювання
інвестиційних відносин в АПК. Провідне місце в монографії займають питання
правового регулювання реалізації сільськогосподарської продукції, зокрема
договірні форми реалізації сільськогосподарської продукції, біржової торгівлі,
заставних закупівель зерна, закупівлі для державних потреб, ціноутворення
тощо.
В процесі аграрної реформи в АПК, як і в
інших сферах економіки, мають місце такі негативні явища, як зловживання
службовим становищем, корупція, хабарництво, розкрадання державної і колективної
власності, порушення правил паювання і приватизації майна і землі, інші
правопорушення, які підривають основний зміст аграрної політики та аграрної
реформи. Приділяючи належну увагу боротьбі з цими явищами, в монографії
показуються основні тенденції вчинення правопорушень в аграрній сфері
та їх причини, пропонуються шляхи їх запобігання та боротьби з ними. Виходячи
з цих міркувань, цим питанням присвячено її окремий розділ.
Колектив авторів висловлює щиру подяку всім
тим, хто сприяв науковим дослідженням, зокрема С.М. Рижуку — міністру
аграрної політики України; А.С. Даниленку — голові Держкомзему України;
С.Г. Бабенку — голові Укоопспілки, академіку УААН; П.Т. Саблуку —
директору Інституту аграрної економіки УААН; Ю.С. Шемшученку — директору
Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, академіку Національної
академії наук України і Академії правових наук України.
|
